Отчий поріг

№ 5 (125), 2012 газети «Отчий поріг»

Від Богдана до Івана не було гетьмана
 
У колишній гетьманській столиці Батурині відбувся захід під назвою "На гостинах у гетьмана".  Приурочений він до 373-ї річниці з дня народження Івана Мазепи. Саме 20 березня 1639 року в селі Мазепинці поблизу Білої Церкви народився майбутній керманич української держави.
 
Крізь віки пам'ять народна пронесла славу про діяння гетьмана, який прагнув підняти Україну до рівня європейських держав. Заповідник "Гетьманська столиця" кожного року вшановує світлу пам'ять Івана Мазепи, який був гетьманом у Батурині 21 рік. 
 
Культурно-мистецький захід розпочався на Цитаделі Батуринської фортеці, де у церкві Воскресіння Господнього відбулася заупокійна літія по душі гетьмана України.
 
Після служби учасники заходу та гості поклали живі квіти до пам'ятника «Гетьмани. Молитва за Україну», де представлені п'ять гетьманів. Серед них у лицарських обладунках сам І. С. Мазепа.
Прикріплений файлРозмір
Otch_p5.12.pdf1.54 MБ

№ 4 (124), 2012 газети «Отчий поріг»

Шевченків дім у Прилуках
Учітесь,  читайте,   і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь...
Тарас ШЕВЧЕНКО
 
В рамках виконання в 2012 р. пріоритетних завдань проголошеного Президентом України Року культури та відродження музеїв цьогорічна Угода між владою Чернігівщини та нашим земляцтвом, зокрема, передбачає відкриття Шевченкової світлиці у Прилуках.
 
Чому саме в Прилуках? Тому, що Великий Кобзар тричі перебував в старовинному місті, яке розкинулося на зелених берегах красеня*ріки Удаю та чарує кожного не тільки самобутністю, неповторною красою, але й приваблює своєю славною, часом трагічною історією, своїми добрими, працьовитими та талановитими людьми. На території міста є чимало архітектурних та історичних пам'яток, що становлять своєрідний літопис Прилук. Попередні покоління залишили прилучанам цінну культурну спадщину, ці надбання – гордість нащадків, які творять нове, світле, прекрасне місто. Жителі його продовжують культурні традиції, докладають чимало зусиль для розвитку культури в рідному місті.
Прикріплений файлРозмір
Otch_p4.12.pdf1.31 MБ

№ 3 (123), 2012 газети «Отчий поріг»

Зі святом весни і кохання Вас, любі наші матусі, дружини і сестри! 
 
Великий і високий наш Сіверський край як славною древністю, так і сьогоденням, котре колись теж стане часткою історії. А ще могутній він непересічними людьми, які своїм талантом підпирають, як давньогрецькі Атланти, духовне небо українського народу. Серед них повносилою й повноправною є наша землячка народна артистка України Валентина Пархоменко, яка в цьому першому весняному місяці зустрічає свій черговий ювілей.
 
Не думаю, що її батьки, відомі не лише в рідному Монастирищі на
Ічнянщині, планували випустити доню у світ широкий саме в березні, коли людство вшановує свою прекрасну половину. Але що мріяли про те, що не загубиться вона серед інших, бо в їх хаті бандура звучала й раніше, були впевнені. І Валентина цілим своїм життям підтвердила їхні наміри. Бо хто зі старшого покоління не чарувався співом знаменитого тріо бандуристок у складі Юлії Гамової, Елеонори Миронюк та Валентини Пархоменко. Справді кажуть, що не ми обираємо долю, а вона обирає нас. Оскільки ж для Валентини Пархоменко долю уособлювала пісня, вона й повела її у світ широкий на багато літ.
 
Прикріплений файлРозмір
Otch_p3.12.pdf1.19 MБ

№ 2 (122), 2012 газети «Отчий поріг»

На сторожі миру.
 
Війни розв'язують політики, а кров'ю платять народи. Ця істина стара, як світ. Її довелося спізнати на собі й нашим батькам та дідам, на долю яких випала Велика Вітчизняна війна, і нашому поколінню, кинутому в чужий Афганістан та на інші континенти в ролі миротворців. І нам, хто не раз чув над собою пересвист ворожих куль, кому довелося відчути біль ран і ховати бойових побратимів, це особливо відчутне, особливо тоді, коли народ учергове відзначає роковини армії.
 
Ось і цього лютого наше ветеранське об'єднання, досить поріділе за останні роки, не стоятиме осторонь у пошануванні воїнів4оборонців. Вони не займалися міжнародними політичними інтригами – вони просто виконували свій громадянський обов'язок, не вимагаючи особливих почестей за свій подвиг. Хоча, як замислитися, то стає гірко на душі: чому в тій же Німеччині колишні воїни-загарбники мають незрівнянно більше благ, ніж наші солдати, які стали на смерть, захищаючи рідну землю, а згодом і визволяючи європейські народи від фашистської моровиці. Та й самі ми часом не пошановуємо загиблих захисників належним чином – у цьому ми переконалися минулого року, коли поїздили по рідній Чернігівщині й мусили наводити лад на братських могилах. А це ж який виховний момент серед нашої молоді випущений із уваги держави, як би він пригодився в підготовці допризовників до служби в українських Збройних Силах! Як і те, що нині кожен ветеран Другої Світової війни полишений на власних родичів, а школі до них нема ніякого діла – чи є в нього нарубані дрова на зимову стужу, чи заніс хто до хати шматок свіжого хліба з магазина та відро води з сусідської криниці. 
 
Словом, є про що подумати всім і не лише в дні ювілеїв.
Прикріплений файлРозмір
Otch_p2.12.pdf1.26 MБ

№ 1 (121), 2012 газети «Отчий поріг»

Сійся, родися!

От і відійшов у минуле ще один рік. Був він неоднозначний як для нашої держави, так і для кожного з нас. Україна відзначила 20-річний ювілей, так і не визначивши остаточний шлях розвитку, тонучи в каламутних хвилях політичних розборок. Так чи інакше вони позначаються і на кожному з нас, як би далеко ми не знаходилися від переподілів влади. Одне стало ще зрозумілішим: не треба кивати на чужі сили, сподіватися на позамежну допомогу – тільки наполеглива праця усіх нас допоможе підняти свій край на світову височінь. Тож згадаймо при цьому невмирущий заклик Тараса Шевченка: "Обніміться, брати мої!".

У межах нашого славного земляцтва ми робили це повсякчас, тому й не соромно згадати кожен проминулий день. Велася активна організаційна робота в районних відділеннях. В літопис земляцьких справ заведені десятки офіційних поїздок на малу батьківщину для участі в різних традиційних святах, причому, на них земляки їхали не з порожніми руками, пам'ятаючи про статутну вимогу – допомагати будь-яким чином Сіверщині. А фактів благодійництва стільки, що не соромно перед усім світом. Видавалися нові книги, авторами яких стали члени нашого громадського об'єднання. Висаджували нові дерева, відроджувалися сільські церкви, вшановувалися знамениті земляки, облаштовувалися сиротинці. Живий зв'язок із рідною стороною не обривався ні на день, а це вже запорука надійного майбутнього. На ділі здійснювалося прадавнє правило: "найвища влада – це громада". Ним і керувалося наше земляцтво, не здаючи позиції лідерства серед інших столичних земляцтв, об'єднаних в асоціацію.

Прикріплений файлРозмір
Otch_p1.12.pdf1.46 MБ

№ 12 (120), 2011 газети «Отчий поріг»

Шановні працівники редакції, члени редколегії! 

Від імені всього столичного Чернігівського земляцтва сердечно вітаю вас із першим ювілеєм. Десять років – це так мало для тисячолітньої історії України, нашого Сіверського краю. Але це й досить для того, щоб сказати нині: в умовах нелегкого становлення нашої держави, коли вічні істини піддаються шквальним атакам всіляких спритних ділків, коли точиться невгаваюча війна за справжню державну Україну, наш "Отчий поріг" не лише вистояв, знайшовши власне творче обличчя, а й зайняв гідне місце серед випробуваних часом патріотичних українських засобів масової інформації. Базуючись на любові до рідної малої батьківщини, яку ми, нинішні кияни Сіверського походження, завжди носимо в глибині серця, ви послідовно творите загальний портрет сучасності. Вам чуже міжпартійне братовбивство, зате стабільно й талановито відбивається внутрішнє життя нашої великої громадської організації, подається цікава історична та краєзнавча інформація, публіку ються розповіді про славетних наших земляків. Словом, ви творите скрижалі нашої історії, як колись це робили древні літописці.

Водночас слід завжди пам'ятати, що тільки опертя на весь тисячний колектив нашого земляцтва, на активну участь кожного буде й надалі приносити вагомі результати.

Хай же ще сильніше звучить голос нашої громади в хорі інших українських голосів! Творімо нашу історію і в наступні літа!

Віктор ТКАЧЕНКО,
голова Товариства «Чернігівське земляцтво» в м. Києві

Прикріплений файлРозмір
Otch_p12.11.pdf1.33 MБ

№ 11 (119), 2011 газети «Отчий поріг»

Щоб не забулося

«Ніхто не забутий, ніщо не забуте» – з цими словами в душі вирушали в автопробіг «Ветерани—молодь—майбутнє» члени нашого земляцтва. Напередодні цього заходу наша рідна Чернігівщина разом із державою відзначила 70–у річницю утворення партизанського руху в роки Великої Вітчизняної війни та День партизанської слави. Не залишилось і наше об'єднання в стороні — окрім запланованого автопробігу, були підготовлені вітання нашим партизанам та підпільникам, які знаходяться на обліку в земляцтві.

До уваги передплатників!

Дорогий земляче! Якщо ви хочете знати все про роботу нашого дружного громадського об'єднання, про людей значних і неповторних, якщо ви маєте бажання не поривати родинних зв'язків із малою батьківщиною – передплатіть "Отчий поріг" самі і посприяйте у цій справі серед друзів та знайомих. Наш передплатний індекс 37630. Газету можна передплатити у будь-якому поштовому відділенні. Сподіваємося на дружнє співробітництво.

Прикріплений файлРозмір
Otch_p11.11.pdf1.77 MБ

№ 10 (118), 2011 газети «Отчий поріг»

Через технічні причини № 10 (118), 2011 газети «Отчий поріг» в електронному вигляді не існує.

№ 9 (117), 2011 газети «Отчий поріг»

До Борзни благословляє хрест

14 серпня у Борзні відбулася визначна подія – при в’їзді в місто було встановлено поклонний хрест. Знаменним є те, що саме цього дня святкується винесення чесних і животворящих древ хреста Господнього. В історії Київської Русі ця дата також є визначною – 14 серпня є днем хрещення Русі святим рівноапостольним князем Володимиром. Тож і Борзна нині відсвяткувала цей день встановленням поклонного хреста.

Цьому посприяли меценати брати Проценки – Олег, В’ячеслав, Тарас і Юрій. Саме до них благочинний церков Борзенщини Іоанн звернувся по допомогу. Брати Проценки не відмовили і надали фінансову підтримку. Безпосереднім організатором виготовлення хреста був Тарас Проценко.

Хрест із сірого граніту був виготовлений на Житомирщині. Благочинний висловив чотирьом братам слова вдячності і подарував їм ікони святої Магдалини з її мощами. Після цього борзенці вирушили освячувати поклонний хрест.

Прикріплений файлРозмір
Otch_p9.11.pdf1.58 MБ

№ 8 (116), 2011 газети «Отчий поріг»

Незалежність духу

Хоч промайнуло вже два десятиліття від пам'ятного серпня 1991 року, але в людській пам'яті все одно грозово-переможно звучать ті історичні події, які потрясли світ, – Україна разом із іншими прикутими до невільничої галери республіками вирвалася на свободу.

Було романтичне піднесення, звучали високі слова, мрійники не переставали складати прогнози, державні лідери мінялися один за одним, поборюючи одне одного та все гадаючи, яку ж державну модель обрати. А Україна тим часом скочувалася все глибше в прірву економічного хаосу, і в каламутній воді все вільніше почувалися ті, для кого її свята земля була і є лише територією сколочування приватного капіталу. Цей процес на 20-му році незалежності України набрав патологічного характеру і призвів практично до знищення національного духу.

Прикріплений файлРозмір
Otch_p8.11.pdf1.9 MБ
RSS-матеріал